Введення в анархономіку

Мета цього тексту відповісти на найчастіші запитання (FAQ) про анархічну економіку (анархономіку), за основу якої в цьому випадку я беру анархо-комунізм. Відповіді відображають винятково думку авторки і не представляють поглядів жодної організації. Самі ж відповіді я спеціально сформулювала в лаконічній формі.

 

1. Що таке економіка як наука?

Економіка як наука — це сфера знання, яка зачіпає питання виробництва та розподілу ресурсів, а також благ і послуг. Вона зосереджується дослідженні та вивченні того, які природні ресурси ми використовуємо, що ми за допомогою них створюємо і хто врешті-решт споживає виготовлені продукти праці. Оскільки проблема виробництва та розподілу відіграє значущу роль для нашого існування, остільки прийняття рішень щодо функціонування економіки має залежати від нас і бути невід’ємною частиною нашого повсякденного життя.

 

2. Що таке економіка як суспільні відносини?

Економіка як суспільні відносини — це поле практичного втілення знань, моделей, концепцій та ідей з області економічної науки, згідно з якими організовуються виробництво і розподіл благ.

 

3. Хіба економіка — це не нудьга смертна?

У дитинстві я ненавиділа економіку, бо думала, що вона розповідає лише про те, як розбагатіти на чужому нещасті в несправедливому світі. Проте згодом я усвідомила, що насправді економіка цікава річ. Вона ставить перед нами питання про те, як ми можемо організувати виробництво та розподіл вироблених благ на принципах екологічності, кооперативності, добровільності та солідарності.

 

4. Економіка — це те ж саме, що й капіталізм?

Капіталізм — це лише один із способів організації економіки. Але існують й кращі.

 

5. Чи є економіка чимось складним?

Капіталістична практика економіки досить непередбачувана, нестабільна і дуже заплутана. Багато дрібних речей можуть призвести до великих криз, через що політики бояться серйозних змін. Крихкі та нестійкі економіки схильні породжувати голод і навіть зводити людей у могилу. Так, безумовно, сучасне виробництво та розподіл — це складна система, що ґрунтується на взаємозалежності. Однак спростити та зробити економічні процеси більш стабільними можна за допомогою децентралізації та налагодженої комунікації щодо виробничо-розподільної діяльності, що дозволить кожному зрозуміти як функціонують найважливіші аспекти економіки. Детальніше я пояснюватиму це нижче.

 

6. Хіба економіка не винятково справа експертів?

Ми всі експерти в тій частині економіки, яка нас безпосередньо стосується: ми найкраще знаємо, що нам потрібно. А на нашому робочому місці ми найкраще знаємо, як ще більше поліпшити умови праці та процеси, пов'язані з виробництвом або наданням послуг. Ми знаємо про ці речі краще, ніж, наприклад, керівники, які не беруть прямої участі у виробництві. Економіка також потребує людей, які будуть проводити загальний аналіз, наприклад, глобального використання дефіцитних ресурсів, впливу виробництва на екологію, взаємопов’язаності різних галузей, ланцюгів постачання тощо. Однак наявність експертів-аналітиків з економіки не означає, що вони мають право приймати рішення за інших. Відповідальність за проведення загального аналізу економіки повинна розподілятися між людьми рівномірно за допомогою ротації [1].

 

1. Оскільки проведення такого аналізу потребує спеціальної підготовки, остільки регулярна ротація у цьому випадку дещо проблематична. Однак, якщо розробити необхідні програмні інструменти, які полегщують та автоматизують збір статистичних даних (наприклад, щодо кількості дефіцитних ресурсів, змін у потребах людей тощо), а також оздобити їх насткільки зрозумілим функціоналом і інтерфейсом, наскільки це можливо, то подібна ротація стане більш можливою в силу того, що більшу кількість людей можна буде швидше навчити виконувати потрібні обов'язки (прим. Дениса Хромого).

 

7. Чи справді існують інші економічні альтернативи капіталізму?

Так. Економіка існувала до капіталізму, а отже буде існувати й після нього. Нас намагаються переконати, що альтернативи капіталізму не існує, але насправді існує безліч альтернативних варіантів організації економічних інститутів.

 

8. Чому нам варто думати про економіку саме зараз?

Капіталістичний підхід до економіки призвів до серйозної кліматичної кризи та глибокої соціальної несправедливості. Давно настав час подолати наслідки заподіяної шкоди. Крім того, роздуми та обговорення моделей посткапіталістичних економік — це спосіб переконати інших у їхній здійсненності.

 

9. Для чого нам потрібна організована економіка?

Якщо ви не хочете жити в самодостатній комуні, яка сама виробляє все необхідне, і якщо ви хочете взагалі мати такі речі, як інтернет, шоколад або лікарні, то вам прийдеться домовлятися з іншими стосовного того, як розподілити виробничі обов'язки та як регулювати доступ до продуктів праці і послуг. Якщо ви хочете жити в самодостатній комуні, то це теж добре. Просто цей варіант не підходить усім, а тому його не потрібно нав’язувати іншим.

 

10. Чи може економіка бути анархічною?

Анархізм прагне подолати або принаймні мінімізувати вплив усіх форм панування. Крім того, анархічні суспільства повинні базуватися на цінностях свободи та солідарності. Анархічна економіка має забезпечувати кожного відповідно до його потреб, тобто незалежно від того, чи працює людина і як вона працює, її потреби повинні бути задоволені. Анархістська етика також передбачає різноманітність, тобто визнання того, що не існує єдиного рішення, яке абсолютно підходить усім. Отже, анархічна економіка повинна враховувати та допускати взаємне співіснування декількох економічних систем. Будь-які структури, пов'язані з економікою, мають бути якомога більш децентралізованими, прозорими та динамічними, щоб вони не перетворилися на статичні структури влади.

 

11. Ти справді вважаєш, що анархічна економіка можлива?

Так. Питання та відповіді нижче допоможуть краще зрозуміти, як саме.

 

12. Чому це введення написане з анархо-комуністичної точки зору?

Анархо-комунізм — це напрям анархономіки, який мені подобається найбільше, оскільки він спирається як на свободу, так і на солідарність, доводячи їх до свого логічного кінця. За цією моделлю ринок [2] і наймана праця відсутні (про проблеми ринку і найманої праці див. нижче відповідь на питання під номером 30), а ресурси розподіляються на основі потреб. Якщо ви віддаєте перевагу іншим типам економіки, то це нормально, і було би гарною ідеєю написати ваше власне введення із поясненням бачення своєї економічної моделі. За певних умов існує велика ймовірність, що різні форми економіки зможуть співіснувати (детальніше про це див. нижче).

 

2. У цьому контексті авторка вживає термін «ринок» як у значенні капіталістичного ринку з найманою працею, так і в значенні економічних відносин, які ґрунтуються на існуванні товарно-грошових відносин, але без найманої праці. Відповідно, «ринок», за думкою авторки, так чи інакше визначається використанням грошей і цін, за допомогою яких регулюється розподіл благ, навіть якщо самі блага вироблені в умовах кооперативної, а не найманої праці. У рамках дискурсу анархізму є й інші визначення що таке «ринок». Одне з них полягає в тому, що ринок — це будь-які добровільні відносини обміну між рівними економічними агентами, незалежно від того, чи використовують вони гроші, чи ні, де також ціллю цього обміну може бути задоволення потреб один одного — взаємна допомога (прим Дениса Хромого).

 

13. Які ключові ознаки анархічної економіки?

Якщо говорити конкретніше, то економіки, що засновані на свободі та солідарності, повинні мати наступні риси:

1. Увага до потреб майбутніх поколінь, які при цьому не варто використовувати як аргумент для гноблення нині існуючих людей та форм життя;
2. Наявність свободи, яка також означає впевненість у тому, що наші потреби будуть задоволені завтра і в майбутньому;
3. Скорочення/подолання різних форм соціальної нерівності;
4. Створення рівних можливостей для людей зі всіх куточків світу шляхом усунення держав і кордонів;
5. Організація суспільних інститутів на якомога більшій децентралізації, гнучкості та прозорості; самі ж інститути повинні слугувати для людей, а не бути самоціллю;
6. Виявлення та демонтаж структур домінування та експлуатації.
   
    

14. Що таке економіка, заснована на потребах?

Мета такої економіки полягає в задоволенні потреб людей. У цьому випадку економіка повинна функціонувати так, щоб мета задоволення потреб не відступала на другий план перед «суворими» вимогами таких абстрактних речей, як «ринок» або панівні економічні інституції. За цією моделлю люди самі визначають свої потреби, які можуть відрізнятися в залежності від регіону та його локальної специфіки, а також у залежності від особистості. Це стосується людей у всіх регіонах планети Земля. Цей вид економіки також включає в себе аспекти піклування про потреби майбутніх поколінь, а також про потреби тварин. Якщо задоволення однієї потреби суперечить задоволенню іншої, усі зацікавлені особи спробують знайти рішення, яке максимально задовольнить потреби всіх. Хоча за такої економіки кожна людина вправі висловити свої потреби, можливість або бажання висловити свої потреби ще не означає, що вони обов’язково будуть задоволені [3].

 

3. Авторка, ймовірно, має тут на увазі, що хоча ми й стверджуємо, що анархо-комуністична економіка має орієнтуватися на безпосереднє задоволення потреб, не завжди є об'єктивна можливість задовольнити кожну потребу або не завжди всі потреби адекватні (власне, тоді їх можна назвати «примхами»). Авторка постулює, що якщо виробничий план занадто ресурснозатратний, перевищує наявні виробничі потужності і становить суттєву загрозу довікллю, то втілення такого плану повинно бути відхилено федерацією споживачів і виробників (прим. Дениса Хромого).

 

15. Чи означає принцип «відповідно до потреб» те, що кожен отримає все, чого бажає?

Оскільки анархічна економіка ґрунтується не тільки на свободі, але й на солідарності, кожна людина може отримати те, чого бажає, якщо це не впливає негативно на інших. І навіть у цьому випадку вона все одно може отримати те, чого бажає, якщо зацікавлені особи обговорять конфлікт (щодо ресурсів) і знайдуть рішення, яке буде прийнятним для всіх. Якщо якогось продукту або ресурсу вистачає вдосталь, кожен може взяти стільки, скільки йому потрібно. Лише у випадку дефіциту конкретного виду продуктів спільнота повинна буде знайти такий спосіб розподілу, який найкраще буде задовольняти потреби всіх. Крім того, за умов анархо-комуністичної організації економіки проблема централізованого накопичення запасів більше не буде актуальною.

 

16. Чи почнуть люди накопичувати запаси, живучи в умовах анархічної економіки?

Коли ви можете в будь-який момент отримати те, що вам потрібно, і ви можете довіряти своїй громаді, що вона також задовольнить ваші потреби в майбутньому, немає сенсу зберігати величезну кількість речей у себе вдома. Сусіди можуть з подивом на вас дивитися, якщо ви все одно почнете це робите. Крім того, можливість споживати більше не буде визначатися сімейною спадщиною або трудовими досягненнями, а володіння чимось перестане бути предметом гордості або символом статусу. Отже, за таких обставин більшість людей не бачитимуть сенсу накопичувати ресурси [4].

 

4. Сутність цієї тези полягає в тому, що оскільки суспільство приділятиме увагу розвитку виробничих можливостей (щоб гарантувати всім добробут) і вироблені колективною працею блага будуть завжди доступні всім тим, хто вносить свій вклад у їх створення, остільки буде втрачатися сенс у будь-якому прагненні «набрати побільше». Бажання «набрати побільше» зумовлено саме штучним дефіцитом благ, коли власники супермаркетів звужують доступ до того чи іншого виду товару з метою підвищити на нього ціни, а отже отримати більше прибутку (це одна з можливих, але частих причин). Так чи інакше, закріплення вільного доступу до наявних благ і його розподілу задля піклування про потреби всіх на інституційному рівні підвищить потеційно довіру людей один до одного і зробить їх менш жадними через відчуття достатку, яке розвиває доброчесноту щедрості (прим. Дениса Хромого).

 

17. Хто повинен приймати рішення щодо функціонування економіки?

Ті, на кого безпосередньо впливають рішення, повинні мати можливість брати участь у їх прийнятті. Вони, звісно, не зобов’язані вирішувати все, оскільки можуть довірятися іншим у прийнятті правильних рішень, але, якщо вони хочуть, вони можуть брати участь у вирішенні всіх питань. Щоб рівна участь стала можливою, інформація про прийняті у майбутньому рішення і будь-яка пояснювальна до них документація повинні бути прозоро доступними для всіх, кого вони стосуються.

 

18. У чому полягає анархістська критика сучасної економіки?

Анархісти критикують капіталізм з багатьох причин:

1. Капіталізм експлуатує робітників і навколишнє середовище, чим спричиняє кліматичну кризу;
2. Капіталізм породжує структури панування, але не тільки між робітниками та начальниками, тому що він також підсилює патріархат, расизм, антисемітизм та дискримінацію за інвалідністю;
3. Виробництво в умовах капіталізму зосереджене на прибутку, а не на потребах людей. Капіталізм зумовлює появу та увіковічнення соціальної нерівності та воєн. Логіка примату прибутку разом із структурами домінування дуже негативно впливають на фізичне та психічне здоров'я багатьох людей.

19. Чим анархістська критика капіталізму відрізняється від марксистської критики?

Марксизм здебільшого зосереджується на експлуатації робітників. Не всі марксисти критично ставляться до влади, якою володіє еліта або держава. Анархісти ж прагнуть виявляти та подолати всі форми ієрархії та панування.

 

20. Чи буде існувати тільки один тип анархічної економіки? Чи існує якась загальна модель такої економіки?

Ні, не буде. Існуватиме багато типів анархічних економік і багато економічних моделей. Анархізм — це також про різноманітність, адаптацію до потреб людей, а люди мають різні уподобання. Крім того, досвід і експерименти важливі для адаптації до мінливих умов і змін у майбутньому. Звичайно, ці експерименти не повинні становити загрози для добробуту людей та інших тварин, а тому вони мають залишатися вірними цінностями свободи та солідарності. Люди, які проживають у різних економічних системах, можуть навіть укласти додаткові угоди, яких повинні будуть дотримуватися агенти різних економік. Можливі способи взаємодії між різноманітними економіками я обговорюю далі.

 

21. Як анархічні економіки могли би працювати на місцевому рівні?

(У цьому контексті місцевий рівень розглядається як спільнота, що налічує до 150 осіб (число Данбара [5]) – оптимальна кількість, за якої можна знати більшість людей в обличчя). Однією з можливих моделей організації місцевого виробництва та розподілу є створення трьох типів структур: споживчих рад, виробничих колективів та координаційних комітетів.

Споживчі ради організовуються навколо місцевих громад або окремих сімей. Вони збирають інформацію про те, що люди безпосередньо потребують;

Виробничі колективи організовуються навколо різних виробничих підприємств і сфери послуг. Вони надають інформацію про те, що можуть виробляти або які послуги здатні надавати.

Координаційні комітети складаються з декількох делегатів, які постійно зазнають ротації. Їхня задача полягає в тому, щоб координувати взаємодію між споживачами та виробниками, а також складати плани на основі отриманої від них інформації про виробничі можливості та потреби населення. Ці плани вони пропонують громаді, яка потім приймає рішення щодо плану. 

 

5.  Число Данбара — це гіпотетична когнітивна межа кількості стійких соціальних зв’язків, яку людина здатна підтримувати. Назву воно отримало на честь британського антрополога Робіна Данбара, який вивів її зі зв’язку між неокортексту (кори головного мозку) у приматів і типовим розміром їхніх груп. Число Данбара використовують, як орієнтир при моделюванні соціальних організацій. У науковій спільноті немає консенсусу щодо достовірності числа Данбара (прим. Ельстер Оскар).

 

22. Чи можна вважати анархічну економіку плановою ?

Так, але не як в Радянському Союзі [6]. Анархічна економіка базується на децентралізації, за якої економічні процеси визначаються тими людьми, чия доля безпосередньо залежить від цих процесів. Анархічна економіка, як я її уявляю у цьому введенні, складатиметься з безлічі локальних планів, які можуть між собою частково перетинатися і, за потреби, складатися в загальні плани.

 

6. У Радянському Союзі існувала централізовано планова економіка — система, в якій ключові рішення про виробництво, інвестиції, ціни й розподіл ресурсів ухвалює державний центр, а не безпосередньо самі трударі і споживачі через ринок. У СРСР це реалізовували через Держплан та п’ятирічки: держава визначала обсяги випуску, норми постачання і майже всі оптові й роздрібні ціни за матеріально-балансовим підходом. Базова ознака такої економіки — це домінування державної власності та адміністративного розподілу над ціновими сигналами, що відрізняє її від ринкової економіки (прим. Ельстер Оскар).

 

23. Які переваги економічного планування?

Наявність певного плану дозволяє знати, що наші потреби будуть задоволені як завтра, так і в майбутньому. Він також дозволяє складати довгострокові плани у таких питаннях, як відновлення екологічних систем або розвиток інфраструктури.

 

24. Чи потрібно все планувати до найдрібніших деталей?

Ні. У випадку з більшістю продуктів споживчу статистику для наступних років можна сформувати на основі взятої з минулих років статистики споживання у поєднанні з урахуванням змінених умов (наприклад, взявши до уваги нові угоди про обмежене використання дефіцитних ресурсів). Достатньо приблизних оцінок.

 

25. На скільки років вперед ми повинні планувати?

Це залежить від мети плану, яка може різнитися. Наприклад, пекарні можуть планувати як і скільки їм потрібно ресурсів на наступний рік, так і скільки їм потрібно на наступному тижні. Натомість поліпшення залізничної інфраструктури слід планувати на кілька років вперед і залучати до цього більше людей, ніж лише місцеву громаду. Також, безумовно, зміна умов вимагатиме корегування планів, а отже потенційно й термінів планування.

 

26. Для чого потрібні надлокальні структури?

Співпраця між декількома місцевими громадами та регіонами дозволяє, наприклад, планувати втілення складних інфраструктурних проєктів та займатися виробництвом сучасних технологій, створення яких залежить від різноманітної кількості ресурсів і ланцюгів постачання. Крім того, надлокальні інститути корисні для формування узагальненої аналітики та статистики по різним регіонам, що слугує запорукою справедливості у розподілі благ між ними, а також сприяє стійкості громад у разі катастроф. Деякі анархісти вважають, що все необхідне можна виробити на місцях у самодостатніх комунах, і що будь-яка додаткова структура може призвести до бюрократії та кристалізації інституційної ієрархії. Люди, які поділяють такі погляди, мають право, звісно, жити згідно з ними. Такі самодостатні комуни не заважатимуть іншим суб’єктам анархічної економіки об'єднуватися на надлокальному рівні та налагоджувати механізми, що унеможливлюють бюрократію та домінування.

 

27. Як буде працювати розподіл в анархономіці?

За певних умов можуть співіснувати кілька варіантів. Найперспективніший метод розподілу ґрунтується на солідарній співпраці федеративних рад делегатів від місцевих громад і міжрегіональній федерації цих громад, за допомогою яких громади, яких стосується та чи інша економічна проблема, складають спільні плани. Головний принцип розподілу — це потреби людей. Втілення такого розподілу не має бути надто складним. Багато видів благ, таких як їжа чи одяг, можна розподіляти через локальні розподільчі центри (щось на кшталт супермаркетів, але без оплати). Лише для дефіцитних продуктів детальний розподіл за раціоном доцільний для дотримання соціальної справедливості. Проблеми, пов’язані з розподілом через контроль робітників або ринки, я розглядаю в наступних питаннях.

 

28. Що таке федеративні ради?

Ради створюються з конкретною метою (тимчасовою або постійною). Для постійних рад важлива ротація обов'язків. Якщо мета або питання, що обговорюється, стосується більше ніж однією місцевої групи людей (і тільки тоді!), делегати декількох таких рад із різних регіонів можуть об'єднатися, утворивши федеративні ради. Ці ради будуть обмінюватися інформацією, підтримувати один одного і, якщо потрібно, досягати угод у межах всієї федерації. Делегати від місцевих рад не можуть вирішувати замість місцевих рад, що робить структуру федерації неієрархічною. Делегати федерації лише виконують функцію обміну інформацією та координації (синхронізації) прийняття рішень між різними місцевими радами громад, тоді як усі самі рішення все одно приймають ті, кого це рішення безпосередньо стосується (такі ж координаційні комітети повинні будуть діяти й на місцевому рівні). Інтернет слугує потужним інструментом для створення федеративних структур. Федерація не обов'язково має складатися з чітко визначених географічних регіонів. Вона може складатися з географічно або тематично взаємопов’язаних мереж локальних рад.

 

29. Які проблеми виникають, коли лише трударі вирішують як розподіляти вироблені ними продукти праці?

Деякі соціалісти виступають за концепцію, де працівники володіють і контролюють засоби виробництва. Це також означає, що саме трударі приймають рішення про те, як розподіляти вироблене ними. Хоча така організація виробничих відносин може здаватися тим ідеалом, до якого варто прагнути, на практиці він страждає від низки недоліків, які пов'язані з анархістськими цінностями солідарності та свободи: працівники відповідають за виробництво таких важливих інфраструктурних благ, як транспорт, водопостачання або інформація. Але оскільки ці продукти праці та послуги не тільки виробляються, а й споживаються, то від того, як вони розподіляються, залежать не тільки одні трударі. Якщо ж від характеру розподілу вироблених благ залежать не тільки трударі, а й усі зацікавлені особи (тобто споживачі), то, відповідно, вони теж повинні мати право брати участь у прийнятті рішень. Якби тільки працівники могли приймати ключові рішення щодо принципів розподілу, то тоді утворився б інституційний перекіс у впливі між споживачами та виробниками, що призвело би до того, що у трударів було би більше можливості нав’язувати свою волю іншим, наприклад, шляхом обрізання доступу до благ одним людям та надання цього доступу лише «своїм». Така ситуація породила би фаворитизм та дискримінацію, що яка привела би до дисгармонії в суспільстві на тлі боротьби обділених за задоволення своїх потреб.

 

30. У чому проблема з ринком?

Ринок як інструмент розподілу використовується капіталістичною економікою, але його також пропонують використовувати в рамках деяких економічних моделей соціалізму. Навіть у цих моделях ринок досить проблематичне явище: ринок відображає потреби людей за допомогою опосередкованих метрик, які лише спотворюють уявлення про них. У рамках цієї логіки продукти повинні добре продаватися на ринку і швидко виходити з ладу замість того, щоб задовольняти потреби, тобто виробництво зосереджується на обмінній вартості, а не на споживчій. Інформація про продукти здебільшого зводиться до єдиного числа — ціни. Така більш важлива інформація, як вплив на навколишнє середовище або умови виробництва, зазвичай не повідомляється. Ринки, як правило, призводять до несправедливого розподілу та зовнішніх (неврахованих) збитків для навколишнього середовища (негативні зовнішні ефекти). Крім того, задля перемоги в конкуренції ринки вимагають постійного користування найманою працею, активного збору інформації про продукти та, можливо, вдалої торгівлі. Ті, хто за певної причини не може відповідати цим вимогам успішного поводження на ринку, виключається та втрачає економічну суб’єктність. Проблеми найманої праці я описую в наступному питанні.

Частий аргумент на користь ринку полягає в тому, що він децентралізований і може адаптуватися до потреб людей, а також те, що не існує інших децентралізованих інструментів розподілу. Зараз обидва ці аргументи можна вважати помилковими (наразі за умов ринкової економіки потреби не задовольняються; ми також маємо децентралізовані засоби комунікації, такі як інтернет). Ринки — це лише один із інструментів організації економіки, але є й кращі.

 

31. Чи є оплачувана праця гарною ідеєю?

Ні, будь-яка заробітна плата або винагорода за працю (незалежно від того, чи це гроші, чи робочі чеки, що відображають робочі години, чи щось на кшталт того) несе негативні наслідки:

Неважливо, чи розраховується заробітна плата в залежності від освіти, досвіду, годин роботи чи зусиль, усе одно неможливо створити систему оцінки праці індивідуального робітника, яка була би справедливою для всіх.

Якщо люди залежать від заробітної плати для задоволення основних потреб, тоді досить справедливо вважати її зовнішнім мотиватором або навіть формою економічного примусу. Мотивація «згори» не сприяє ні якості виконуваної праці, ні психічному здоров'ю працівника.

Ідея заробітної плати вимагає розрізнення між роботою, за яку ви отримуєте заробітну плату, та іншою роботою, за яку ви не отримуєте заробітну плату. В Європі неоплачувана робота становить щонайменше 40% від усієї роботи (переважно догляд за людьми). Це розрізнення принизливе і несправедливе.

Ідея оплачуваної праці передбачає, що «нормальна» людина — це та, яка виконує достатньо оплачуваної роботи, щоб задовольнити свої потреби. Всі інші повинні покладатися на соціальні виплати, що теж принизливо і дискримінаційно.

Анархічна економіка, як її уявляю в цьому введенні, не використовуватиме ані грошей, ані робочих чеків, ані заробітної плати, оскільки розподіл буде так чи інакше базуватиметься на потребах.

 

32. Скільки ми працюватимемо в умовах анархономіки?

Ймовірно, нам доведеться працювати менше, ніж сьогодні, оскільки багато професій, наприклад, з фінансового сектору, страхування чи маркетингу, більше не будуть потрібні. Праця в інших сферах економіки може бути спрощена, оскільки інформація про виробничі процеси може бути відкритою, а тому більше людей зможуть навчитися її виконувати (та замінювати один одного, зменшуючи робочий день через збільшення регулярних ротацій). Обсяг необхідної роботи буде залежати як від потреб і рішень спільноти, в якій ви живете, так і від ступеня шкоди навколишньому середовищу, для відновлення якого потрібні зусилля.

 

33. Хто володітиме засобами виробництва?

Ніхто. Ними будуть користуватися та обслуговувати ті, хто відповідатиме за виробництво. Виробники не будуть одноосібно володіти засобами виробництва і приймати рішення про розподіл. Монопольна власність загалом несумісна з анархо-комунізмом, оскільки немає держави, яка би забезпечувала насильством дотримання прав монопольної власності. Важливо саме те, хто конкретно приймає рішення, і це повинні бути ті, на кого наслідки цих рішень безпосередньо впливають.

 

34. Хто володітиме землею, будинками та іншими речами?

Ніхто. Люди будуть користуватися ними тоді, коли на це буде необхідність. Якщо кілька людей хочуть використовувати одну і ту ж землю або будинок, громада спробує знайти рішення. Наприклад, якщо виникла суперечка навколо того, кого заселяти в якісь рідкісні розкішні будинки, то, можливо, слід дійти компромісу, за якого ці будинки будуть використовуватися тільки для лікарень або гостей. Однак ніхто ні в якому разі не забере заселений будинок без попереднього вирішення конфлікту щодо розподілу наявних ресурсів. Використання та зайняття чогось відрізняється від власності [7]. Спільну власність можна розглядати як скарбничку, з якої ви позичаєте речі, коли хочете ними скористатися, а потім повертаєте їх, коли вони більше вам не потрібні.

 

7. У цьому моменті авторка посилається на розрізнення між видами власності, про яке писав Прудон і такі мютюелісти, як Джон Беверлі Робінсон. Наведу цитату останнього для кращого розуміння: «Нехай право користування землею залишається таким, яким воно є, і хай кожна людина має право лише на те, чим вона сама користується. Заберіть у неї право “володіти” землею, якою вона не користується, не збирається користуватися і не може користуватися через обмеженість власних сил, і ви позбавите її зброї, за допомогою якої вона грабує і поневолює інших: ви не позбавите її нічого, що справді належить “їй”, оскільки ви відберете у неї лише те, що насправді належить іншим, тобто тим, хто дійсно цим користується».

Отже, «власність» у цьому випадку — це володіння землею, ресурсами, заводами тощо, якими хтось розпоряджається не по факту свого використання ними та вкладання своєї праці, а через те, що існує інституція, яка силою підтримує гарантію монопольного контролю цієї людини над конкретними ресурсами та/або виробничною інфраструктурою. У такому разі володіння базується на владі — примусі, який централізує контроль над ресурсами в руках конкретної людини або людей, які використовують цю силу в тому числі, щоб привласнювати собі продукти праці чужих людей, що виконують роботу на землі, заводах або обробляючи ресурси, над якими ця меншість утримує монопольний контроль. Фактично, це і є приватна власність на виробничий капітал, яка уможливлює економічну експлуатацію і поділяє суспільство на експлуатованих та експлуатуючих.

У той же час концепція власності як «користування» стверджує, що людина або люди контролюють виробничу інфраструктуру та/або ресурси не на основі примусу або влади у вигляді централізованого контролю, а на основі одноосібної або колективної праці, яку вони вкладають для оброблення землі, ресурсів або виготовлення продуктів на заводі тощо. Як тільки людина перестає працювати, тобто користуватися певною землею чи виробничою інфраструктурою, вона втрачає контроль і право розпоряджатися ними (прим. Дениса Хромого).

 

35. Хто вирішуватиме що виробляти?

Споживачі вирішуватимуть, що вони потребують, а виробники будуть дивитися чи мають вони достатньо виробничих можливостей задовольнити їхні потреби. У такий спосіб і споживачі, і виробники будуть разом визначати що і скільки виробляти, залучаючи до цього планувального процесу й тих, на кого потенційно може вплинути їхнє рішення. 

36. Хто вирішуватиме як виробляти? 

Виробники будуть вирішують як виробляти за умови, якщо їхнє рішення не зачіпає інтереси інших. Наприклад, у випадку якщо конкретна технологія виробництва, яка використовується на заводі, шкодить природному середовищу чи використовує критичні для спільноти ресурси, інші, на кого можуть вплинути рішення виробників, теж повинні мати змогу взяти участь в обговоренні організації виробництва та його наслідків.

 

37. Хто буде виробляти та для кого?

Розподіл суспільних благ був би дійсно справедливим, якби він за можливості базувався на потребах місцевих споживачів. Такий підхід дозволяє менше використовувати транспортних ресурсів та обслуговуючого персоналу. Проте за необхідністю можлива й надлокальна співпраця у виробництві між різними регіонами та континентами. 

 

38. Як буде розподілятись життєво необхідна праця? 

Якщо розподіл праці не буде зводитись до того, що кожний буде займатися своєю справою чи господарством, а також до розміщення інформації про те, де потребується допомога вільних робочих рук, місцеві координаційні комітети могли би збирати всю доцільну інформацію та пропонувати рішення. До прикладу, якщо потрібно виконати дуже значущу, але непопулярну роботу, то можна знайти людей, які будуть готові виконувати її по черзі. Якщо це прибирання, яке необхідно проводити час від часу, можна узгодити загальний день, коли всі об'єднується і прибирають разом, що веселіше. Якщо мова йде про місцеве виробництво, де існує великий об'єм робіт у зв’язку з постачанням продукції в інші регіони, місцевий координаційний комітет у регіоні цього, де розмішується це виробництво, може звернутись за підтримкою до спільнот зі сусідних регіонів. 

 

39. Чи мають всі види робіт виконуватись по черзі?

Ні, не мають. Можна присвятити все життя лише одній улюбленій сфері діяльності. Проте, якщо ви маєте дуже поширену професію, спільнота може попросити вас працювати декілька годин, виконуючи більш рідкісну та менш популярну роботу. Має існувати можливість часто змінювати види діяльності або виконувати декілька видів робіт одночасно. Деякі професії вимагають спеціалізованого навчання. У таких випадках бажаючим до такої роботи можуть запропонувати, що в обмін на навчання вони будуть працювати за цим фахом протягом певного тривалого періоду. 

 

40. Чи існуватиме примус до праці?

Ні, не існуватиме. Проте, у залежності від колективу, можливий тиск з боку співпрацівників. Крім того, робочий процес буде організовуватись тими, хто його безпосередньо виконує, що дозволить адаптувати трудове життя до потреб кожного члена виробничого колективу. 

 

41. Навіщо людям працювати без примусу та зарплатні? 

Після відпочинку більшість людей відчувають потребу взаємодіяти з іншими, вносити свій внесок, створювати щось чи допомагати іншим. Праця приносить нам задоволення та сенс життя. Трудова діяльність також створює можливості для спілкування з іншими людьми, дає простір для нових знайомств та зав’язування інтимних взаємин. 

 

42. Що буде вважатись «важливою» роботою, а що — ні?

Відповідь на це питання буде залежати від місцевих спільнот та їхнього способу життя. Оскільки не існуватиме системи оплати праці (метрик точної кількісної оцінки індивідуального внеску працівника), не буде й конкретного визначення «важливої» роботи. Дехто може захотіти розмити межі «важливої» роботи та «не дуже», зробивши будь-яку працю більш приємною. Інші можуть спробувати визначити, які види діяльності потрібні для задоволення всіх їхніх потреб, і на основі цього затвердити їх як «важливі».

 

43. Що робити, якщо хтось працює недостатньо або споживає занадто багато ресурсів? 

Така ситуація не страшна. Спільнота не зламається, якщо декілька людей буде ледарювати. Можливо, вони мають вагомі причини, через які не можуть працювати, й інші це зрозуміють. Проте якщо вагомих причин немає і спільнота вважає, що людина занадто багато використовує спільні ресурси, спільнота спробує вирішити цей конфлікт. У випадку якщо конфлікт не вийде залагодити, спільнота може заборонити надавати свої ресурси цій людині чи людям. 

 

44. Як буде забезпечуватись виконання рішень?

Не буде таких інститутів, як поліція, тюрьма чи армія, які будуть примушувати дотримуватись рішень. Оскільки угоди приймаються тими, кого вони безпосередньо стосуються (а не авторитарними урядами), вони з великою ймовірністю будуть реалізовані на місцевому чи більш вищих рівнях. Якщо якісь люди не стануть дотримуватися угод, це не призведе до руйнівних наслідків. Проте, якщо люді будуть стурбовані тим, що інші не дотримуються рішень і угод, можна запустити процес вирішення конфлікту. Якщо конфлікт не вийде залагодити чи люди відмовляються його врегулювати, їхню поведінку будуть у праві розкритикувати інші. Спільноти також можуть відмежуватись від осіб, які неодноразово заподіювали їм шкоду та відмовлялися змінити свою поведінку. 

 

45. Чи будемо ми мати більше ресурсів, ніж треба для нашого безпосереднього виживання?

Так. У залежності від потреб місцевої спільноти чи окремої людини, вони можуть облаштувати все необхідне для хорошого життя. Проте під час кліматичних криз спільноти можуть проаналізувати, чи не наносить їхнє споживання занадто багато шкоди довкіллю. Якщо, попри шкоду, задоволення потреб і бажань мають вагомі підстави, інші можуть це зрозуміти. У зворотному випадку оточуючі можуть критикувати споживацьку політику тих спільнот, що не дуже відповідально ставляться до природи. Спільність та солідарність часто призводять до більшого щастя, ніж ресурснозатратне ставлення до світу. 

 

46. Чи буде анархічна економіка обмежена лише локальним виробництвом? Чи зможемо ми, наприклад, дістати десь іноземну каву? 

Так, громади можуть налагодити імпорт продуктів з інших регіонів. Щоб скоротити логістичні витрати, бажано розвивати якомога більше локальне виробництво. Проте виробництво і постачання продуктів з інших регіонів — теж хороша практика міжрегіональної солідарності та комунікації. Щодо обмеженої кількості широковживаних видів продуктів, то корисно було би забезпечити прозору та справедливу систему розподілу між усіма зацікавленими в цих продуктах спільнотами регіонів. 

 

47. Чи вистачить усього всім?

Вистачить. Гідне життя можливе для всіх. Головна задача полягає в тому, щоб справедливо розподілити між всіма ресурси. Проте деякі продукти в певний момент можуть бути в дефіциті.

Ідеї, які я описую в цьому введенні, не залежать від того, чи буде в суспільстві достаток, чи «повністю автоматизований розкішний комунізм». Ці ідеї так само актуальні й під час кризи та дефіциту благ. 

 

48. Що ти маєш на увазі під хорошим життям?

Під хорошим життям я маю на увазі життя, коли не треба турбуватися про такі важливі потреби, як житло, їжа, наявність друзів, а також коли є присутнє відчуття особистого щастя. Я вважаю, що можна розглядати як неетичну концепцію «хорошого життя», яка декларує, що добре володіти більшою кількістю ресурсів, ніж інші, або що добре споживати набагато більше, ніж потрібно людині. 

 

49. Що можна зробити, якщо попит перевищує пропозицію?

Рішення можна знайти в кожному окремому випадку. Можливо, можна збільшити пропозицію, пошукавши більше добровольців для певного виду діяльності, зробити суспільно корисну працю більш приємною, або автоматизувати низку процесів. Також можна знайти способи знизити попит чи покращити розподіл [8].

 

8. Мається на увазі, що якщо споживачі бажають більше, ніж наявні виробничі потужності та ресурси дозволяють задовольнити, то у таких випадках, як стверджує авторка, можливо, варто залучити більше людей та розширити виробництво певної продукції. На додачу до цього можна також підвищити темпи виробництва за допомогою введення автоматизації. 

Проте варто зазначити, що не у всіх випадках можливо розширити виробництво певної продукції відразу або в найблжичому майбутньому. У такому разі споживачам прийдеться висувати більш помірковані вимоги до виробників через об'єктивні обмеження.
Якщо узагальнити, то, за думкою автори, щоб попит не перевищував пропозицію, потрібно розвивати та диверсифікувати виробництво (через залучення більшої кількості робочих рук, автоматизацію, створення гарних умов праці, що має на меті підвищення мотивації до суспільної корисної роботи) прим. Дениса Хромого). 

 

50. Якщо щось у дефіциті, то як воно буде розподілятися?

Якщо вид продукції чи послуга дефіцитні, спільноти можуть вирішити разом як організувати розподіл між собою та підібрати різні рішення для різних ситуацій. Ось декілька ідей, що можна було би зробити:

 

1. Забезпечити прозорий доступ до інформації, пов'язаної з дефіцитом. Це може мотивувати людей та спільноти споживати менше або шукати альтернативи;
2. Позначати як дефіцитні ті продукти, для виробництва яких треба інші дефіцитні продукти;
3. Можна встановити на продукцію різні рейтинги, у залежності від їхньої важливості. Це допоможе краще виставити пріоритети під час вибору стосовно того, які продукти розподіляти;
4. Використати програми, алгоритми оптимізації яких можуть допомогти визначити оптимальний розподіл дефіцитного ресурсу в тих умовах, які ви їм задасте;
5. Що стосується дефіцитних споживчих благ, при розподілі варто надавати пріоритет тим людям та спільнотам, які більше потребують цих благ (до прикладу, хворим або мешканцям регіонів, які більше за інших постраждали від капіталізму). Якщо великої різниці між рівнем потреб немає, розподіл може відбуватись за чергою або як приз переможцям у різних іграх. 

 

51. Чи не забагато рішень нам доводиться приймати, живучи в умовах анархономіки? Чи не доведеться нам витрачати більшість свого часу на узгодження рішень? 

Ні. Багато речей залишаються незмінними або повільно змінюються (до прикладу, середньостатична потреба в житлі або їжі), через що такі питання не вимагатимуть постійного прийняття нових рішень. Іншу низку питань, які несуттєві або які були попередньо зазначені, можна вирішити без формальностей та завжди змінити лише у випадку, якщо в когось з’являться заперечення. Крім того, не всі мають обов'язково брати участь у прийнятті рішень. Якщо інші знають, що ви завжди можете бути в курсі подій та брати в них участь за необхідності, то часто достатньо довіритися іншим. 

 

52. Як буде виглядати повсякденний день у світі в умовах анархічної економіки?

Якщо уявляти, то, наприклад, ви зможете поснідати в безкоштовному суспільному центрі чи насолодитись їжею вдома, яку ви отримали безоплатно в розподільчому пункті. Після цього ви можете відпрацювати чотири години в лікарні. Для обіду ви зможете отримати безкоштовно що-небудь у сендвіч-барі у центрі міста, а потім приєднатись до друзів, щоб безоплатно з ними займатися спортом, погуляти чи випити. Перед сном ви зможете зайти на новинний портал, перевірити новини та анонси зборів щодо прийняття якихось рішень, оскільки, можливо, ви забажаєте до них долучитись. 

 

53. Хіба люди не занадто егоїстичні за природою, щоб жити за анархічного економічного устрою?

Ні. Існує багато досліджень, які спростовують теорію homo economicus, згідно з якою люди завжди прагнуть лише особистої вигоди. До прикладу, у своїй праці «Взаємодопомога як фактор еволюції» Кропоткін досліджує те [9], наскільки кооперація та взаємність займають важливе місце в тваринних та людських групах. Якщо взяти математичні дослідження Аскерольда [10], які засновані на моделюванні ситуації під назвою «дилема ув'язненого», то вони показують, що кооперативні стратегії найбільш успішні. Дослідження Мартіна Новака [11] та Майкла Томассело [12] також підтверджують важливість співпраці в житті людини. З іншого боку, поведінку homo economicus можна розглядати як неприродну і штучно сконструйовану капіталізмом (про це можна прочитати роботу Джонатана Олдреда «Ліцензія на погане — як економіка нас розбестила») [13].

 

9.  Книга «Взаємодопомога як чинник еволюції» — це збірка есеїв П. Кропоткіна, написаних для журналу The Nineteenth Century у 1890–1896 роках і виданих окремою книжкою у 1902-му. Сучасна наука оцінює працю як історично впливову й важливу для становлення досліджень кооперації (прим. Ельстер Оскар).

10. «Доказ Аксельрода» — це просте твердження з теорії ігор: стратегія «око за око» (Tit-for-Tat) у вищезгаданій дилемі в’язня може сприяти підтримці кооперації, дозволяючи гравцю протидіяти витісненню себе, якщо взаємодія триває достатньо довго. Названа так на честь Роберта Аксельрода, який провів комп’ютерні турніри і виклав ці результати у книжці The Evolution of Cooperation. Доказ застосовується в еволюційній біології, політології та економіці, коли моделюють, як виникає співпраця (прим. Ельстер Оскар)..

11. Мартін А. Новак — математичний біолог (Гарвард), спеціалізується на еволюційній динаміці та формальних моделях кооперації. Ключові роботи по кооперації: Five Rules for the Evolution of Cooperation (2006), а також книжка SuperCooperators (2012) (прим. Ельстер Оскар)..

12. Майкл Томаселло — спеціаліст у віковій та порівняльній психології. Досліджує походження людської кооперації, «спільну інтенціональність», культурне навчання. Ключова праці по кооперації: Why we cooperate (2009) (прим. Ельстер Оскар).

 

13. Книга Licence to be Bad: How Economics Corrupted Us 2019 року присвячена тому, як ідеї мейнстримної економіки (від «free-riding» до «nudge») проникли в політику та моральні уявлення, нормалізуючи егоїзм і ринкове мислення. Автор — британський економіст Джонатан Олдред, викладач і директор зі економічних штудій в Emmanuel College, Кембридж (прим. Ельстер Оскар).

 

54. Чи потрібна нам універсальна розрахункова одиниця? 

Капіталізм використовує ринкову ціну як універсальну розрахункову одиницю. Альтернативні соціалістичні економіки пропонують користуватись чеками, привязаними до кількості робочого часу. Анархічна економіка, нарис якої я викладаю в цьому тексті, не передбачає використання систем точної оцінки кількісного внеску окремого працівника в створення благ або інші подібні метрики для регуляції розподілу благ. У певних ситуаціях корисніше орієнтуватися на ключові показники, наприклад, на обсяги використання дефіцитних ресурсів. Які саме показники потрібні, це залежить від контексту. Загалом такі показники корисніше, оскільки дають більше інформації, ніж одна універсальна одиниця. Таку систему інколи називають «натуральним розрахунком».

 

55. Що не так з грошима чи з іншими універсальними розрахунковими одиницями?

Універсальні одиниці обліку зводять всю інформацію про продукцію чи послугу до одного числа. Вони також підштовхують до уявлення, що треба обмінювати одну річ на іншу з таким самим числом, і що варто постійно збільшувати запаси цієї універсальної одиниці. Це відволікає від головної мети економіки: задоволення потреб.

 

56. Чи має анархічна економіка враховувати потреби майбутніх поколінь?

Так. Коли ми вирішуємо, які ресурси використовувати і як ставитися до довкілля, варто поширювати солідарність і на тих, хто житиме після нас. Водночас цей аргумент не повинен перетворюватися на «довготермінізм», де потреби майбутніх поколінь ставлять вище за потреби людей, які живуть зараз (про небезпеку такого підходу можна почитати в роботах Тімніт Гебру про TESCREAL) [14].

 

14. TESCREAL — це акронім для позначення комплексу ідеологій, зосереджених на розвитку штучного інтелекту: трансгуманізм, екстропіанство, сингулаританство, (сучасний) космізм, раціоналісти, ефективний альтруїзм і лонгтермізм. Акронім був введений дослідницями Еміль П. Торрес та Тімніт Гебру у статті The TESCREAL bundle: Eugenics and the promise of utopia through artificial general intelligence. Стаття присвячена тому, як TESCREAL мають спільні корені з англо-американською євгенікою і впливають на бачення великих технокомпаній (прим. Ельстер Оскар). 

 

57. Які дані потрібні для прийняття рішення?

Прозорість важлива, але збирання даних не повинно ставати інструментом нагляду й контролю. Тому дані варто збирати максимально децентралізовано, а до органів надлокальної координації варто за потреби передавати лише зібрану під конкретні потреби інформацію. Не обов’язково фіксувати кожний вид продукції, кожен ресурс чи кожну годину праці. Кожна спільнота сама вирішує, скільки і що відстежувати. Має бути загальне правило: щойно розподіл починає здаватися несправедливим, варто зібрати певні дані, щоб підвищити прозорість і зробити розподіл справедливішим.

 

58. Чи є ризик появи «держави тотального спостереження» через вимоги щодо збору даних?

Системи для збору даних мають бути децентралізованими та федеративними, щоб жодна центральна влада не могла взяти її під контроль (подібно до федіверсу [15]). У такий спосіб можна знизити ризики того, що авторитарний актор зможе отримати тотальну владу як під час запровадження системи, так і в майбутньому.

 

15. Федіверс — це децентралізована мережа сумісних соціальних платформ (на кшталт Mastodon, Pixelfed тощо), які взаємодіють між собою через відкриті протоколи на зразок ActivityPub, завдяки чому користувачі різних серверів можуть слідкувати й спілкуватися одне з одним (прим. Ельстер Оскар).

 

59. Чи будуть існувати бартер і торгівля?

Оскільки в анархономіці не існує центрального органу, який забезпечує згори дотримання правил, подібні практики не можуть бути заборонені. Однак мета економіки, яка ставить в центр задоволення потреб, — це створити умови, за яких бартер і торгівля непотрібні й, відповідно, неважливі. Кожен має мати змогу отримати необхідне без участі в обміні чи торгівлі.

 

60. Як можливі інновації в анархічній економіці? 

Оскільки люди працюватимуть лише кілька годин на день, у них буде більше вільного часу для творчості. Крім того, інформацією про інноваційні ідеї можна буде вільно ділитися в спільній інформаційній системі, адже вони не будуть обмежені логікою отримання прибутку. Наявність вільного часу, відсутність перепрацювань і рівні умови для самовираження забезпечать умови, за яких люди матимуть творчу енергію, яку вони зможуть застосовувати, щоб створювати спільно інноваційні ідеї.

 

61. Як дослідники будуть отримувати ресурси для своїх проєктів?

Інноваційним ідеям часто потрібні багато ресурсів і часу на розробку, а тому завжди існує ризик, що зрештою вони не принесуть користі. Якщо місцеві спільноти не можуть або не хочуть схвалити масштабні витрати, або не переконані в обґрунтованості того чи іншого проєкту, дослідники все одно можуть знайти однодумців в інших регіонах через спільну інформаційну систему й досягти консенсусу щодо використання необхідних матеріалів.

 

62. Чи будуть можливі інвестиції в анархономіці? 

Оскільки в анархічній економіці не буде грошей, то коли ми говоримо про інвестиції, мова йде про час та ресурси, які виділяються на проєкти, результати якого важко передбачити. Якщо для реалізації певного проєкту потрібні дефіцитні матеріали та їх використання не ускладнює життя іншим, тоді інвестування взагалі не повинно бути проблемою. У разі дефіциту ресурсів корисно аналізувати всі можливі способи їх використання, встановити фіксований ліміт на інвестиції цього ресурсу у той чи інший проєкт, а потім обирати між різними проєктами щодо того, який з них заслуговує найбільше цих дефіцитних ресурсів. Подібний відбір може проводитися як на місцевому рівні, так і у федеративних регіональних радах.

 

63. Чи треба, щоб уся Земля перейшла на анархічну економіку, щоб вона запрацювала?

Було би чудово й простіше, якби вся планета перейшла на модель анархічної економіки, адже світові ресурси можна було би вільно переміщувати між усіма регіонами. Проте це не обов’язкова умова. Хоча великі території краще підходять для створення стійких економік, невеликі регіони теж можуть вибудувати самодостатні економіки.

 

64. Як буде відбуватись трансфер продукції чи ресурсів з регіонів, де не запроваджена анархічна економіка?

Оскільки спільноти з анархономікою не використовують гроші, вони не можуть купувати чи продавати товари, вироблені на територіях, де анархічна економіка не запроваджена. Якщо на інших землях до анархістів налаштовані вороже, мешканці з інших регіонів можуть узагалі не хотіти взаємодіяти або намагатися змусити спільноту з анархічної території до несправедливого обміну. Найкращий варіант у таких випадках: зробити так, щоб анархічна економіка ніяк не залежала від не-анархічних регіонів. Також можна оформити справедливий обмін у вигляді довгострокового контракту, в якому чітко зазначені яка кількість, які товари і з якою періодичністю вони будуть постачатися. Це б дало змогу планувати й гарантувати безпечний трансфер ресурсів. 

 

65. Що робити у випадку військової агресії проти спільноти, де діє анархономіка?

Капіталістичні держави можуть відчувати загрозу з боку спільнот з анархономікою та спланувати військові напади. Вони також можуть залучити до своїх планів консервативно налаштованих мешканців анархічного регіону. Подібне втручання, хоча й не на територію з анархічним устроєм, сталося у Чилі 11 вересня 1973 року. Найкраще з самого початку усвідомити цю небезпеку і захищатись від неї. Але не зброєю, а інформацією. Варто виявляти людей, які змовляються проти анархістських організацій, відкрито працювати з ними через механізми розв’язання конфліктів, виносити на загал і засуджувати кожну спробу саботувати анархономіку та робити цю інформацію публічною по всій планеті. Тим, кого анархономіка не влаштовує, слід дати можливість мирно співіснувати на тій самій території, але в умовах власної економічної системи (див. питання 66).

 

66. Чи може економіка, що базується на безпосередньому задоволенні потреб, співіснувати разом з економікою, яка орієнтується першочергово на отримання прибутку (капіталізмом)?

Оскільки капіталізм за своєю природою експансивний, існує ризик, що сусідні капіталістичні території спробують експлуатувати спільноти з анархономікою, силоміць підпорядкувати собі важливі ресурси або навіть їх зруйнувати (див. вище про те, як уникати воєнної агресії). Мирне співіснування з капіталістичною економічним ладом можливе лише за умови поваги до домовленостей і умов співжиття, що, звісно, малоймовірно за капіталізму (див. питання 67).

 

67. За яких умов різні економічні системи можуть співіснувати? 

1. Екосистема планети має бути збережена для майбутніх поколінь;
2. Кожна людина повинна мати вибір жити в тій економічній і політичній системі, в якій хоче (це називають панархією);
3. Основні потреби кожної люди мають задоволені. Економічні системи, які цього зробити не здатні, слід публічно засуджувати;
4. Усім спільнотам з різними економічними устроями має бути наданий доступ до дефіцитних ресурсів. Частина в розподілі дефіцитних ресурсів має залежати від кількості людей, проживаючих у спільноті; 
5. Має бути забезпечена прозорість у взаємодії один з одним. Економічні суб’єкти, що уклали між собою угоди про співпрацю, мають відмовитися від зброї та військових дій. 

 

Такі умови виключають, що з капіталізмом можна співіснувати. Капіталізму потрібна дешева робоча сила, яка за умови альтернативи, ймовірно, обере жити в умовах іншої економічної системи. Тому капіталістичні режими або будуть порушувати вищезгадані умови, або розпадуться. Щодо спільнот з анархо-комуністичною економікою, то вони можуть співіснувати з іншими спільнотами, які мають інші економічні системи, що виключають експлуатацію — до прикладу з ринковим соціалізмом. 

Має бути обмежена конкуренція між різними системами. Наприклад, можна раз на 10–20 років оцінювати рівень щастя та несправедливостей і за потреби оновлювати, перерозподіляти та коригувати угоди між системами як частину трансекономічного посткапіталістичного експериментування.

 

68. Чи занепаде економіка, якщо запровадити анархоекономіку?

Під економічною кризою зазвичай мають на увазі ситуації, коли відбувається значний ріст безробіття, банкрутства підприємств, а також ріст інфляції. Такі ситуації неможливі в безгрошовій економіці, що базується на безпосередньому задоволенні за потреб. Проте може виникнути дефіцит життєво потрібних продуктів. Цього можна уникнути, якщо вжити наступних заходів:

1. Заздалегідь змінити на докорінному рівні економіку (див. питання 69);
2. Зосередитись на розподілі і виробництві найважливіших продуктів під час кризових періодів;
3. Забезпечити прозорий доступ до інформації з метою, щоб розподіл дефіцитних ресурсів відбувався чесно та на солідарних початках.

 

69. Низка соціалістів та екологічних активістів вважають, що через дуже серйону небезпеку екологічної катастрофи потрібно терміново змінювати сучасну економічну систему чи організовувати революцію задля встановлення сильного центрального керівництва. Чому анархісти відкидають таку позицію?

Зміна клімату реальна, і щоб запобігти втіленню найгіршого сценарію, потрібні невідкладні дії. З іншого боку, заклик до «термінових дій» може бути використаний авторитарними урядами як виправдання посилення ролі державної влади в суспільному житті. Екологічна повістка може бути використана урядами або для того, щоб протидіяти зміну клімату авторитарними чи навіть військовими методами, або, щоб боротися проти тих, хто вимагає позитивних змін. У будь-якому випадку, диктатура ніколи не була хорошою ідею: у минулому багато людей постраждали як і від комуністичних, так і від фашистських держав. Натомість раціональніше рухатись шляхом поступових змін і разом протидіяти екологічній кризі. 

 

70. Що таке соціальний клас і які класи важливі для створення анархономіки? 

Не має сенсу в полеміках щодо визначення класу та які класи важливі, а які ні.  Треба об'єднуватися з усіма, хто поділяє ідеї свободи та солідарності, щоб подолати капіталізм та покінчити з будь-яким формам гноблення та експлуатації. 

 

71. Які анархісти пропонують боротися за права трударів? 

Створення профспілок — це одна з форм анархістської самоорганізації та взаємодопомоги. Оскільки капіталізм ґрунтується на експлуатації працівників, профспілка — це гарна відправна точка для розмови про альтернативи капіталізму.

 

72. Ви дійсно вважаєте, що анархономіка запрацює? 

В історії існують приклади великих за масштабами спільнот, які функціонували за принципами анархономіки: Вільна територія або махновщина, яка існувала в 1917-1921 роки (де практикувався ринковий соціалізм), та Іспанська революція 1936-1939 років (де практикувалися різні моделі, зокрема і безгрошова). Обидва експерименти були придушені фашистськими та комуністичними режимами. На територіях, підконтрольних руху сапатистів і сирійських курдів, також присутні окремі аспекти анархономіки. Практикують анархономіку також різні невеликі афініті-групи (дружні компанії, трудові коллективи), де нічого не вимагають взамін за допомогу.

Крім того, низка досліджень та математичних модель демонструють, що концепції кооперації та анархономіки цілком життєздатні (до прикладу, це доводить кібернетика та Модель життєздатної системи — МЖС). Звісно, наведені аргументи не слугують кінцевими доказами, проте відіграють роль важливих свідчень, які підтверджують реальну можливість, що анархономіка буде працювати. 

 

73. У чому різниця між анархономікою та економікою, яку відстоює лібертарний соціалізм?

Загалом економічні концепції анархо-комунізму, лібертарного соціалізму та соціалізму вільного доступу (free access socialism) подібні. Також для позначення схожих моделей використовують такі поняття, як «економіка дарунку» чи «бібліотечна економіка» (library economy) [16]. Якщо у вас є сумніви щодо того, що конкретно співрозмовник має на увазі, використовуючи той чи інший термін, запитайте його: «Кому належать засоби виробництва?», «Хто вирішує, що виробляти і як розподіляти?», «Що стосовно піклування про дітей»? тощо.

 

16. Принципи «бібліотечної економіки» полягають у «... свободі окремих осіб або груп у спільноті мати доступ і використовувати, але не знищувати спільні ресурси для задоволення своїх потреб», а також у можливості «... отримувати гарантований мінімум благ, необхідних для підтримки рівня життя, нижче якого ніхто не повинен опускатися, незалежно від розміру його індивідуального внеску в суспільство». Отже, бібліотечна економіка «... вимагатиме значного переорієнтування наших пріоритетів від центральної ролі капіталу та конкуренції до центральної ролі людства та співпраці» (прим. Дениса Хромого).

 

74. Як нам досягти анархономіки? 

Для цього ми можемо поширювати знання про можливості створення анархономіки, виводячи людське уявлення про економічні процеси за межі лише однієї економічної системи. Ми також можемо будувати структури анархономіки в межах старого ладу (настільки, наскільки це можливо), тобто займатись префігуративною політикою. Ця стратегія дозволяє нам експериментувати з анархічними ідеями та практикувати їх, одночасно створюючи інфраструктуру для справжнього анархічного майбутнього. Ми можемо також займатись плануванням майбутньої анархоекономіки, відповідаючи на питання: «Які сектори економіки варто перекваліфікувати, а які просто не потрібні?», «Які елементи інфраструктури найважливіші для задоволення потреб?», «Над чим конкретно потрібно працювати під час і після зміни економічного ладу?». Треба будувати багато оазисів, мостів і мереж анархічної економіки посеред капіталістичної пустелі, і тоді у ній проростуть квіти.

Такі системи соціального забезпечення, як безумовний базовий дохід, також корисні для побудови анархономіки, тому що дають певний рівень свободи. Проте анархісти не мають витрачати багато часу на те, щоб звертатися до держави за допомогою. Урешті-решт держава не може нам допомогти позбутись від самої себе. 

 

75. Як нам скинути уряд? 

Я не думаю, що раптове повалення уряду зараз ймовірне. Сьогодні держава захищається набагато ефективніше, ніж у часи Паризької комуни. Тому конче потрібно досягати якомога ширшого консенсусу відносно того, яким буде посткапіталістичне та бездержавне суспільство. Мирний масовий рух може примусити уряд до капітуляції.

Через це я використовую термін «трансформація» або «зміна» замість терміну «революція». Багато анархістів погоджуються, що методи наближення анархічного суспільства мають відповідати анархічним принципам. Військовий переворот, здійснений малою групою, часто породжує нову еліту, а іноді й авторитарну державу. Потрібно пам’ятати, що мета — це позбутися держави. Ідеї перехідних етапів із державою (як пропонують деякі комуністи чи марксисти) варто сприймати зі скепсисом. Багатьох анархістів було вбито під час таких «перехідних етапів» у більшовицьких режимах.

 

76. Як буде відбуватись експропріація? 

Коли уряд та поліція стануть на бік масового руху за вільне та солідарне суспільство, інші скептики, що заявляли про своє право приватної власності, здадуться так само. Проте у випадку якщо вони не претендують на якісь обмежені ресурси, вони, можливо, оберуть співіснувати з анархічним економічним устроєм. В іншому випадку, шляхом публічного тиску їхня власність буде передана в загальне та спільне користування.

 

77. Чи не наївно підтримувати ненасильницьку зміну капіталізму на анархономіку?

Я так не вважаю. Історія має приклади ненасильницької трансформації [17]. Гарним підґрунтям для мирних змін слугує масовий рух за свободу та солідарність. Урешті-решт завдяки інтернету будь-який насильницький напад на такий рух буде публічно розкритикований, що буде негативно впливати на репутацію режимів на міжнародній арені. Держави використовують проти нас різні форми насильства. Проте вибір на користь ненасильницьких методів боротьби і уникнення військової агресії у вигляді руйнівних війн — це не вибір на користь пасивної та наївної покори.

Звісно, інші анархісти можуть з цим не погоджуватися, що абсолютно нормально. Різні анархістські рухи можуть використовувати різні стратегії зміни панівного статус-кво та вести діяльність пліч-о-пліч, але головне, щоб  вони не заважали один одному.

 

17. Анархісти (принаймні ті, кого відносять до класичного анархізму), звісно, не сліпі фанатики насильницької революції. Для класичних анархістів властива позиція, що якщо можна реорганізувати суспільні інститути на лібертарних принципах без насильства або з мінімальною його кількістю, тоді саме до такого й треба прагнути. Проте у той же час класичні анархісти (Малатеста, Бакунін та інші) писали, що подібний сценарій не завжди можливий. Іноді подолання всіх форм гноблення, влади та експлуатації потребує певної долі насильства, яке, звісно, не має переростати в терор та відверту криваву баню. Як писав Міхаїл Бакунін: «Я не стверджую, що всіх цих негідників слід було стратити на гільйотині. Це було б поверненням до помилок якобінізму 1793 та 1794 років, застарілої та безсилої логіки..]. Ця логіка була спростована історією, оскільки вона створила прямо протилежне тому, чого хотіла досягти: гільйотина, цей гострий інструмент держави, не вбивала реакцію, вона повертала її до життя... [... Пролиття холодної крові з усім необхідним супроводом правового лицемірства — це огидна та жахлива річ».

Сама по собі дихотомія «насильницька» чи «ненасильницька» революція відверто хибна. Як анархісти, ми прагнемо покінчити зі всіма формами ієрархій та панування людини над людиною (і бажано над природою), тим самим збудувавши такі інститути, які закладають у динаміці суспільних відносин тенденцію до постійного відновлення та ствердження базової соціальної взаємодії на основі добровільності, солідарності, взаємодопомоги, співпраці, взаємоповаги, піклування про потреби один одного, уваги до особистої автономії, довіри, взаємності, щирості, чесності, рівності різного та рівної можливості самостійно визначати різноманітні аспекти нашого буття. Втілити створення таких інститутів нам заважають сили, які не поділяють вищенаведену ціннісну парадигму та прагнуть зберегти своє панування, владу, привілеї, нерівні можливості та експлуатацію.

Якщо проаналізувати історичний контекст, боротьба анархістів, які діяли та діють у рамках масових організацій (синдикалісти, еспецифісти), часто складалася з одночасного та гармонійного поєднання як насильницьких, так і ненасильницьких методів. Щоб здійснити соціальну революцію, потрібно не тільки вчитися стріляти зі зброї та бути готовим її застосувати, але й створювати кооперативи, профспілки, самоврядні муніципалітети (комуни), просвітницькі школи, вчитися організовувати процеси всередині власних ініціатив (від такого банального, як ведення протоколів, до більш складного, як проведення конгресів делегатів від різних організацій з метою планування колективної діяльності та узгодження спільних принципів, наприклад). Розбудова інфраструктури руху — це переважно ненасильницька (але не безконфліктна) та пильна робота, яка при цьому грає ключову роль у здійсненні докорінних змін у суспільстві. Але й без готовності проявити себе рішуче (тобто застосувати насильство) у потрібний історичний момент ця інфраструктура теж втрачає свій революційний потенціал (однією із причин падіння Паризької комуни було небажання комунарів захоплювати центральний банк Парижу; якщо говорити про революцію анархо-синдикалістів в Іспанії, то їхня нерішучість у тиску та боротьбі з послабленим республіканським урядом призвела до того, що коли республіканський уряд відновив свої сили, то він почав саботувати відверто та ставити палки в колеса діяльності революційних трударів, які створювали аграрні та промислові самоврядні колективи та федерації колективів; і таких прикладів можна ще багато навести).

Відповідно, не можна применшувати цінність ні насильства, ні відсутності насильства. Наша мета — відсутність будь-якого утиску людини з боку людини. І лише від соціально-політичної та культурної ситуації залежить чи доведеться нам для припинення цього утиску використати певну долю насильства, чи ні. Головне пам'ятати, що головна ціль застосування насильства — це не перебити всіх людей, а подолати структури панування (ієрархії) між людьми, а також захистити створені структури федералізму і самоврядування — простори свободи та людей, не давши гнобителям знищити ці простори свободи та закувати людей в старі або нові кайдани.

Крім цього, потрібно завжди шукати та вигадувати будь-які шляхи, щоб мінімізувати насильство над людьми. Насильство знищує солідарний емоційний зв'язок між людьми, вводячи їх в модус суб'єкт-об'єктних відносин. Саме цей модус слугує одним із підвалин будь-якої системи гноблення, оскільки там, де люди не бачать у людях людей, а бачать лише ресурс та об'єкт маніпуляцій задля власних вузьких інтересів, не можна йти мови про відносини без домінування, без ієрархій. І чим більше застосується насильство, тим більше люди втрачають здатність по-людськи ставитися один до одного, що неодмінно веде до ситуації, де колишні пригноблені стають новими гнобителями, оскільки вони, бувши рабами, тепер прагнуть мати своїх рабів, керуючись винятково ресентиментом (жагою помсти), а не бажанням створити суспільство, де є місце кожному і де ніхто не пригноблений, а живе зі всіма як рівний з рівним і вільний з вільним (прим. Дениса Хромого).

 

78. Чи матиме анархономіка колись завершений вигляд?

Ні, анархоекономіці доведеться постійно адаптуватись і змінюватися, реагуючи на виклики майбутнього. 

 

79. Я все одно не уявляю, як буде працювати анархономіка. Що мені робити? 

Ти можеш почитати оповідання чи романи, де описуються як можуть виглядати суспільства, побудовані на принципах анархічної економіки. Наприклад, «Анархоекономіка в епоху дефіциту», «Знедолені» Урсули ле Гуїн, «Подорож з минулих років» Джеймса П. Хогана та багато інших. Також ти можеш обговорити з друзями ідеї як може виглядати анархономіка, й, можливо, випробувати їх рольових іграх.

 

Переклали: Денис Хромий та Ельстер Оскар

Оригінальна публікація